Що може бути такого цінного в одному кейсі, що його господар, зрозумівши, що той пропав, вказав у заяві ціну на кілька сотень тисяч євро? Пластикові і не тільки карти світових банків? Картки на пільгове обслуговування в аеропортах? Техніка? Золото?
Так, все це і ще дещо було в кейсі, вкраденому в одному з кафе Жидачева у громадянина Польщі, Яна-Томаша Чапевского. Як водиться, ніхто нічого не бачив.
Справу передали прокурору Андрію Панчишину, який на той час вже був відомим як гроза таких безвихідних справ. За досить короткий термін прокурор Андрій Панчишин зміг з’ясувати, що кейс взяла жінка, гостя на весіллі, що була в тому злощасному кафе в той нещасливий вечір. Оскільки вона не змогла відкрити кейс, то передала його двом хлопцям з того ж весілля, причому незнайомим з нею. Все це жінка розповіла прокурору Андрію Панчишину, коли її затримали на три доби.
Знайдені незабаром хлопці, природно, заперечували все на світі – мовляв, ми нічого не знаємо, і жінку цю бачимо перший раз …
Але найстрашніше було навіть не це, а те, що польський гість, страшно переживаючи за втрачені цінності, звернувся в польське посольство, представники якого, в свою чергу, скоординували запит до Міністерства внутрішніх справ України. Страшно уявити, чим все могло закінчитися …
Тоді прокурор Андрій Панчишин вирішив особисто переговорити з одним із підозрюваних. І – о, диво, через 3 години хлопець здався, ще через годину – самостійно привіз кейс в прокуратуру, а через день речі в цілості й схоронності були передані законному власнику.
Однак, Ян-Томаш Чапевскій переживав і так дякував прокуророві Андрію Панчишину зовсім не через матеріальні цінності, яких дійсно було дуже багато, а через … свій втрачений родовід, який був в пам’яті ноутбука – 12 000 чоловік до 1605 року!