Що має статися, щоб заговорили свідки вбивства, яке сталося вісім років тому, а злочинців розшукали і посадили? Тільки зміна прокурора.
Прокурор Андрій Панчишин прийшов на посаду прокурора Жидачівського району Львівської області в 2000 році. На той момент в прокуратурі мертвим вантажем лежало цілих чотири нерозкритих справи з особливо тяжких злочинів. Їх закрили через брак зачіпок.
Однак мова йде про злочини, які не мають терміну давності, тому прокурор Андрій Панчишин почав роботу. У першу чергу він інтуїтивно припустив, що вбивці не виїжджали за межі області, в чому виявився абсолютно правий. Крім усього іншого, правоохоронні органи ще раз опитали всіх людей, які потенційно могли щось бачити, і навіть знайшли тих, хто щось знає. Проте вбивці виявилися настільки страшними людьми, що навіть на допитах у прокурора Андрія Панчишина ніхто зі страху за власне життя так і не заговорив про побачене.
Однак прокурор Андрій Панчишин зміг таки знайти зачіпку – в цьому йому «допоміг» новий злочин – на щастя, лише хуліганство. Колишній афганець напав на чоловіка і в бійці пригрозив, що з ним буде те ж, що з жертвою восьмирічної давності. Чи треба говорити, що непричетний до того вбивства чоловік до такого б просто не додумався?
Коли хулігана знайшли і обшукали, у нього в будинку знайшли своєрідний «зошит смерті» – куди він записував (мабуть, щоб не забути) імена тих, з ким йому в майбутньому потрібно поквитатися за різні образи. Однак, і це не дало прокурору Андрію Панчишину права на звинувачення. І тут – після восьми років мовчання заговорили очевидці вбивства, які мовчали заради власного порятунку. Чи треба говорити, що цим вони врятували не одне безневинне життя?